Жила - була
доброта. Жила вона тихо, мирно та радісно. Але останнім часом часто була засмучена. Вона бачила, що маленький
хлопчик Миколка її не впізнає, а то і взагалі не бачить. Тоді Доброта вирішила
йому наснитися. А Миколка останнім часом майже не спав. Але Доброта дочекалась
доки хлопчик заснув і ввійшла в його сон ніжно і лагідно. Вона запитала у
Миколки, чому останній час він проходить повз неї? Миколка сказав, що він її не
впізнає. Після того, як померла його
матуся, хлопчик перестав помічати деякі речі-любов, добро, натхнення і надія
стали для нього непомітними.
Доброта торкнулася його
чола губами, як колись цілувала його рідна матуся, і пообіцяла , що скоро у
нього з’явиться нова родина, але свою рідненьку матусю він буде завжди пам’ятати,
а вона буде завжди сяяти зіркою в небі. Тут Миколка проснувся і розчаровано
зрозумів, що це був сон. А він, маленький Миколка знаходиться у притулку. Але з
цього дня Миколка почав впізнавати доброту в посмішці тьоті Валі яка насипала суп у
столовій, і в лагідному погляді лікаря, і в різних справах людей Миколка почав бачити доброту, турботу, ласку-майже так,
як тоді, коли була жива його мама. І стало йоту тепліше і веселіше.
Одного разу до притулку
прийшла незнайома жінка. Завідувачка притулку сказала, що це новий вихователь.
Вона лагідно погладила Миколку по голові і розповідала діткам перед сном
казочки. А ще вона вчила Миколку малювати і писати палички у зошиті, бо Миколка
мав скоро іти до школи. Не завжди виходило гарно писати, але Миколка почав
вчити букви і скоро навчився читати. Він ще не знав, що ця нова вихователька
стане його мамою. Але це вже інша історія…
15/02/10 Панченко
Микола та його мама школа №1 м. Южноукраїнськ
| 
